Коли земля ще не була зігріта,
В одну дівчину на селі,
Якую звали Маргарита,
Юначе палко закохався
Як наче купідон з небес
Йому у серце націлявся..
Юнак,він майже Ахіллес,
Їі побачив у садочку,
В руці тримала та віночок
І щось уважно роздивлялась,
Та якось дивно усміхалась..
Вона була дуже вродлива-
Червоні губи, очі сині,
Весела, щира та вразлива..
Він згадує її до нині..
День сонячним був недаремно,
Він думав доля їх звела
І підійшовши дуже чемно
Він запитав її ім\'я..
Та посміхнулась дуже щиро
І засоромилась мабуть..
\"Моє ім\'я? Я Маргарита\"
\"А мене Александром звуть\"
-Я покохав її одразу..
Подарував усю любов.
Її я бачу- і щоразу
Мій гомін серця чути знов.
Кохав я щиро і відкрито,
Коли раптово зрозумів,
Що серденько її закрито-
Знайти я ключик не зумів..
Ні!..Іншого вона кохала!!
Мені здавалося завжди..
Вона мені це не казала,
Я їх побачив восени..
Він обіймав її так ніжно..
Вона дивилася у очі..
Невзмозі більще був дивитись!!
Не зрозумів любов дівочу!!
Так трапилось..Не розумію!
Думки мої - порожня мить..
А серце полум\'ям горить!
Невже відмовитись від мрії?..
Чому мені так важко жити?
І що тепер мені робити?..
Недосягнувши, відступати?
О, як тут важко заблукати!..
Він задавав собі питання,
А відповідь незнаходив..
Тихенько вийшов серед ночі,
Пішов туди,де був обрив..
Він зупинився..стиснув зуби..
Сльоза скотилась до губи..
\"О!..Вибач,люба Маргарита..\"
Стрибнув він в море зі скали.
В ту ніч вона прийшла до моря..
З тим хлопцем, разом йшли вони.
Він був для неї рідним братом,
Який приїхав восени..
(4)
