Он за тими темними шторками (не зрозуміла, якого кольору, бо ще не увімкнене світло) солодко спить школярка, класу п\\\"ятого, додивляється останні хвилини свого сноведіння - вже скоро її будильник буде настирливо будити дівчисько на перший урок. Далі штор немає і помітно, що це кухня: дружина у махровому рожевому халаті готує чоловікові каву - потім він попрямує заробляти гроші для своєї родини. Наступні кілька будинків я пропустила, бо увага моя перемкнулася на наш чудовий міст. Чомусь саме зараз його вогні нагадали мені Н\\\"ю Йорк. Хоча, важко сказати \\\"нагадали\\\", бо я там не була. Але він мені частенько сниться, тож, будемо вважати, що була...
І знов мої очі причепилися до розглядання вікон. Ще одне не закрите від мого погляду. І знов кухня. У цей раз побачила саме той момент, коли світло вмикалося. У приміщення вбіжала жіночка з малесеньким дитям. Мабудь вона у дикреті. Дитинка розбудила її своїм плачем. І так кожного ранку. Далі знов вікна з кромешною темрявою. За одним з них тихенько похрапують два пенсіонери, обійнявши один одного. Мабудь вони досі люблять один одного.
Скільки таїн... А це - усього лише мої здогадки.