Думки про відстань стають такі нестерпні вже,
Червона фарба, колір почутів на тій стіні,
Щоб не казали.... хотів кохав і тільки тріщини,
І тільки тріщини, по серцю розбігаються,
Не витримала та стіна що вірність - називається
Та серце не сімкарта, не вийняти, не замінити,
Опертаор кохання постійно вчить, як треба жити
Що маєш за душою?! ні не кажи не треба...
Мої повідомлення не мають сенсу для тебе!
Мої почуття-це так порожній подих,
Я вже зхожу з розуму, параноя зі мною ходить,
Стою перед зеркалом задаю питання
Чому це все зі мною? Життя як коливання!
Холодний світер, капюшон по очи,
Сижу п`ю каву, а вже пів на першу ночи,
Вибач та не викину тебе з голови,
Сам обераю де звести, а де спалити мости,
Памятаю червона роза, шипи крізь лодоні,
Біль не відчуваю тільки кров, безсоння,
Стріляй в притул, в серце без ваганнь,
Якщо нічого не повернути, досить примарних сподіваннь
Згадати все!, це те що я маю...
Ті дні,... коли крізь дощ шептав кохаю...
Знаю, відчуваю, хочу щось бормочу,
Депресія вїдається в мої ліричні очі,
Та поки хмари над моєю головою,
Далі буде сонце і тільки голос твій позбавить від болю,
Рани затянуться, хмари розійдуться і я, як колись захочу,
Коли почую з твоїх вуст - без тебе далі не можу...
(0)
