З мовчання й непорозуміння
Це зовсім не її натура,
Їй увірвалося терпіння…
Вона тікає якнайдалі,
Усе ламає за собою,
Лишає розпач і печалі,
Уламки пам’яті у болі…
Вона не зла і не погана
І, навіть, цього не хотіла…
Від мене лиш одна догана:
Що падала, а не летіла…
Вона тепер мене боїться,
Та це, мабуть, моя провина…
Я приручити хтів левицю,
Що покорятись не повинна…
З уламків неясних відносин
Так намагався щось зліпити,
Аж не побачив що вже досить…
Пора настала відпустити…
Мабуть, така вiд мене втеча
Була спланована й нелегка...
Хоч зараз туга й холоднеча,
Та з нею завжди було тепло...
(0)
