Та завершено декілька розділів в ній.
І ніхто тут не скаже, чи буде це повість,
Чи роман надзвичайній цікавості дій.
Від перших рядків спокій віє безмежний,
Але знаю: чекає попереду біль.
Одне мене тішить – немає історій,
Які би складались лиш з втішних подій.
Намічений план є протоптаним шляхом:
Робота, кохання, а щастя нема...
Та поки в майбутньому все зостається,
Хай розставляє все доля сама.
Чи варто сказати, хто є героїня?
Давно вже відомо про неї мені.
Хоч в деяких розділах власної книги
Я дуже вагаюсь: чи знаю її?
Уже підготовлена книги чернетка,
Яким має бути кінець я теж знаю.
Та все ж я уперто пишу – сподіваюсь,
Що вдачу я іншу, щасливішу маю.
Назву придумати не намагаюсь.
Хай той цим займеться, хто все прочитає,
Хто неупереджені погляди має –
А автор в цей час буде в пеклі, чи в раю.
Як у героя, у книги є доля.
І може ця доля її в забутті.
А може судилося їй у безсмерті
Талан свій і жереб із часом знайти.
Та як би не сталося – це просто збірка
Із слів, що звучали колись вже давно…
І це не важливо – чи буде їх кілька,
Чи може мільярд – їх зітруть все одно.
І нові митці стануть на моє місце,
І далі підуть, де нема вороття.
Це вічна історія з замкненим колом.
Це вічна умова земного життя.
(0)
