Пробач мене,Боже,я хочу померти.
Не бачити місто,його брудні очі..
А просто померти...Нічого не хочу...
Сиджу у кімнаті..Немає нікого...
Та ні,люди є..Немає одного...
Немає душі..у всіх..Чи частково..
Не бачать вони тих думок кольорових..
І тишу не бачать, не дивляться в небо..
Бо чують лише свою хвору потребу.
Потребу у сні,щоб було щось поїсти..
У грошах великих..Для них це як кисень..
А я маю мрію..Одну...Кольорову..
Щоб дихати...Так..!Але це не ново..
Коли серце не б'еться..Не чути нікого..
Померти..і дихати...Оце вже казково..!
А дихати хочу тількі для нього..
Щоб дихання це надіслати додому..
Хочаб через ті дурні смски..
Почуй мене,любий,я дихаю..Чесно..
А може не треба пока ще вмирати..?!
Можливо зима заховала за грати
Усі почуття..В яких добрі очі..
Де люди сміються, де спати не хочеш..!!!
І сніг-це,можливо, не так вже погано..?
Коли поруч друзі, кохання та мама..
Але коли поруч нікого немає,
В нас є наше серце..Нехай воно знає..
Що прийде весна,де дерева та трави
Співають так ніжно..Хіба цього мало..?!
І все буде добре..У тебе й у мене..
Зима не назавжди..Не треба ділеми.