Такі ж тяжкі, такі ж несамовиті.
Серед людей знаходить хтось себе,
Хтось геть від люду всього йде.
Не всі встигаємо у ногу з часом –
Воно й не дивно – він нам не підвласний,
Летить, як кінь, як блискавка вогненна,
Летить, як ми кудись щоденно.
Та час іде і ми не помічаєм
Його короткість, барви всі життя
І лиш коли вже пізно, розумієм–
Нема назад вже вороття.
Не треба плакати, ридати, сумувати
За тим, що вже не повернеш.
Життя прожите й треба милувати
Синів та внуків – те, чим ти тепер живеш.
(0)
