Зайшов у віконце розбите.
Якби тут бували ще люди,
Що вміють так просто любити.
І як би було мені втішно
Колись повернутись додому
Й відчути, що є в світі ніжність,
Тепло та любов, а не втома.
А вечір приніс мені холод
Й дитячі страхи серед ночі:
Неначе всі мрії потонуть
І доля нам плюне між очі,
Батьки теж давно не чекають,
А я упаду поміж люди,
І в мене ідеї запхають
Чужі. Та воно так і буде.
Чи стану комусь я потрібна?
Як ні - то мене перешиють.
Кохана і дружня, і рідна -
Таку поряд бачити мріють?
Я - миле і добре дівчисько,
Зав'яжуть в волоссячко стрічку -
І от я вам лялька барвиста
В цю темну, лякаючу нічку.
Я б краще закрилась в кімнаті,
Жахи малювала б до ранку,
Вірші я б писала строкаті...
Ти в пекло віддав мене, татку!
І от, всі чужі, я невзута,
Заходжу - надії розбиті,
Іду я по склу, я "йду в люди",
Щоб мала лиш право я жити.