що все так робить дуже вміло,
високий, гарний і стрункий,
розумний, сильний і не злий.
Завжди він чемний та охайний,
а в праці дуже вже старанний,
бо, молодий хоч, має фірму,
обрав професію він вірну.
Дохід високий хлопець має,
собі ні в чім не відмовляє,
працює тяжко, та за те
він має гроші, успіх є.
Та все ж не має ідеальних
і досконалих, милих, гарних,
адже у кожного є те,
що зменшує його святе.
Кирило теж недолік має,
ніяк цього не приховає,
ось на все горло закричить:
«Податки – зло!». І замовчить.
Одного разу, тої ночі
він спав, закриті були очі.
Аж раптом чує – щось шумить,
щось тихо, тайно шепотить.
Схопивсь, поглянув і застиг.
«Хто тут?» - спитав, - «А ну з’явись!».
Спалахнув промінь зеленавий,
й істоти дві повиринали.
Вони були маленькі, милі,
такі пухнасті та ще й сині,
але у темряві нічній
злякався їх Кирило мій.
Вони нишком переглянулись,
навколо сміло оглянулись
і, з гордо піднятим обличчям,
заборонили протиріччя.
Один сказав: «Ти маєш знати,
що час податки віддавати».
«Що? Як це? Ні ж бо, ні!
Ці гроші всі лише мої.
Я сам працюю, заробляю,
на всі потреби витрачаю.
Державі я ніщо не винний,
і без податку жити гідний»
Істоти просто промовчали,
здається, ще й засумували,
рукою тихо провели
і в світ казковий повели.
Відкрилась дивная картина –
нема ні школи, ні машини,
нема лікарні й магазину,
нема міліції, все в пилу.
«Це що?» - спитав герой ліниво
й оглянув дивність ту спесиво.
«Це світ, в якому назавжди,
хотів би залишитись ти!
Причина бідам є одна –
бюджет порожній як стіна,
ніхто не сплачує податку
і не дає йому достатку».
Кирило голову схилив,
в думках своїх кудись злетів,
а потім з силою зібравсь
і вдома зразу оказавсь.
Чи то був сон, чи ні – не знає,
але прекрасно відчуває,
що був неправий, помилявсь,
і від податку не сховавсь.
Уранці день новий почався,
ніхто нічого не злякався,
зійшло і сонце, а весь світ
заяскравів у барвах квіт.
Прийшов Кирило в ДПА
й зробив всі справи недарма,
податки повністю сплатив
й честь українця підтвердив.
Добробут нашої держави
в твоїх руках, а не у мами,
плати податки і тоді
не бути горю та біді!
(0)
