і відчуваю серцем їх голос уночі.
Про що вони говорять байдужі не збагнуть,
а лиш, похнюпив носи, у небуття підуть.
Отямся, людство бідне! Отямся, я молю.
Ти власною рукою піднесло до краю
все те, що наші предки ростили і плели,
все те, за що відомі життя своє несли.
Поглянь навколо. Бачиш? Який чудовий ліс!
Який могутній, сильний на радість нам він зріс!
За що, не розумію, за що йому те зло,
що наше покоління свідомо принесло?
Вирубують, руйнують, плюють на його міць.
За що, ви поясніте, він заслужив ту злість?
Він плаче, він благає: «Не вбий мене! Прошу!»,
а ви, жорстокі кати, тримаєте пилу.
Так, дійсно Україні потрібне це добро,
деревина важлива, та й дороге воно.
Але якщо все в міру, і є якийсь кінець,
тоді й ти, чоловіче – прекрасний молодець.
Якщо ж вирубка лісу за планом добре йде,
тоді усе чудово, та є одне «але».
Зрубив одне деревце, а все ж таке зроби:
ти замість нього, друже, в три більше посади.
І ліс – окраса світу, найвище із всіх благ,
без нього Україні настане швидкий крах.
Люби його! Цінуй! Як око бережи!
Крізь все життя з собою його шум пронеси!
(0)
