Циганка

Уїдливий погляд зелених очей
Та довга квітаста спідниця.
Позаду мільйон помилкових ночей,
Попереду – покій лиш сниться.

Як кішка, гуляє вона по землі.
По світу, що тоне в брехні, йде обачно.
Якщо і зрадлива – не зрадить собі.
Та всіх, що кохала, всіх згадує вдячно.

Біжить від коханих із прагненням волі.
Серця, що украла, з собою бере.
Собі не бажає вже другої долі,
Бо знає: із іншою рай не знайде.

Вона все шукає свій рай особливий,
Та не розуміє, що він в неї є.
Бо все в цьому світі на диво мінливе,
З мандрівкою вічність вона пізнає.

Вона присвятила життя, щоб не бути
Такою, як інші, такою, як всі.
Ні краплі покірності в ній не відчути
І вірності в неї ви теж не просіть.

Почуття гумору доля все ж має.
Воно і жорстоке, водночас і миле:
У неї в кишені копійки немає,
А пісню співає вона, що щаслива.

Не відомо нікому звідки прийшла,
Не знає ніхто коли піде й куди.
Чи те, що шукає, вона вже знайшла,
Чи може шукати судилось завжди.

Всі її спогади – слід в океані –
Вже від минулого звикла тікати.
Майбутнього теж не боїться, та знає,
Що може собою воно здивувати.

Тяжких перешкод вона не помічає
І в світі обмежень для неї нема.
Єдиною ціллю свободу вважає –
Без неї циганка жила би дарма.

Жаль но ты так и не поняла.
Что для меня ты только одна.
Что било то било, что будет то будет.
Любовь к тебе сердце мое никогда незабудет.
Взглядом в толпе тебя я искал.
Ты будешь моя, - себе я сказал.
Мы вмести гуляли, ходили в кино.
Казалось что к цели я близок, что ето оно.
Так и невишло завладеть мне тобой.
Несошлись наши чуства з великой судьбой.
Недолетела в сердце Амура стрела.
На пути в нее стала большая стена.
Видя тебя душа моя от щастя дрожала.
Но ксожелению ти меня не ждала.
Все я оддам чтоб с тобою бить рядом.
Толька тебе ето вовсе ненадо.
Споминаю как впервие увидел тебя.
Нереально красивая прошла, на меня несмотря.
Как хочется прикаснутся губами к тебе,
Ведь нету прекраснее девушки на земле.
Тебе щас хорошо, ти продолжаеш играть.
Из-за тебя я розучилса дишать.
Составляя все новие правила,
Твоя любов меня давно оставила.
Твоя походка, твой красивий взгляд,
Жаль, но время не вернуть назад.
Желаю тебе щастье найти,
Не буду стоять в тебя на пути.

Я та птица, какую не сможешь поймать
Без воли, без права, без сетки.
Не посадишь свободную душу мою
В столь холодную тесную клетку.

Слишком долго я мучилась в мире людей,
Что не знали ни правды, ни чести.
Но свобода была мне дана –
И теперь, я не верю в соблазны и лести.

Я вдруг поняла – все, что для мира важно
Не сможет вовек и гроша заслужить.
Только вечное; только любовь и добро
Научит тебя как в нем правильно жить.

У неділю дуже рано
В усі дзвони дзвонять.
Як хотілося поспати,
Та вже з ліжка гонять.

Уставайте та ідіте,
Ворогів прогнати.
Буде наша Україна
Марно пропадати?

Ми всі встали, та зібрали
Військо сильне-сильне,
Та й пішли же до татарів,
Ніде нам подіться.

Треба його ще пождати,
Сядем при дорозі.
Як прийдуть сюди татари,
Стрінем на порозі.

Покурили, відпочили
В дорогу і гайда.
Згадався чомусь нам
Славетний наш Байда.

Підійшли ми аж до Криму,
Зброя наготові.
Ждуть нас люди українські,
Вже й тікать готові.

На орду вже як напали,
Не знали як бути.
Татари та зазнали –
Золотою шаблею як їх проганяли.

Визволили народ рідний,
Угамували втому.
Батько, мати, син, дружина
Всі прийшли додому.

Чи хто їде, чи хто йде
Марно дурно ждати.
І пішли в народ тоді,
Себе ми прославляти.

Що народ безсмертний, сильний
Має пропадати?
Звісно волі не мішало
Йому б ще додати.

Кріпаками потім стали
Визволені люди.
Куди не кинеш оком
Всі працюють всюди.

Тяжким горем та сльозами
Земля наша вкрита.
Та не тільки сльози
Й кровію полита.

Як казали тоді люди:
Нема тут закону.
Робити заставляють всюди,
Нема тут покону.

По землі рідній довго ще,
Вороги ступали.
Поляки в Україні
Довго ще блукали.

І москалі навіть,
По землі ходили.
Потім довго ще,
З нами вони жили.

Та є, один, народ!
Що любить цю країну!
І зве він її гордо,
Рідну Україну!