Заповедь Господня гласит: «Не убий!».
Убьешь зло - согрешишь, Оно убьет тебя, ему ничего не содеется.
Так что лучше: Быть грешником или быть живым?
***
Ты - шут. Когда ты нужен - тебя зовут,
Когда всем весело - ты заброшенный башмак,
Среди других таких же.
Наступит миг…
Наступит миг… Весенним ясным днем,
Уйду я в мир иной, Пустою черною тропой
Наступит миг…предстану пред судом
И мне ответят: - Выбирай: горячий Ад, холодный Рай
Я видел крест.
Я видел крест,
На нем висел Христос.
И я промолвил: - Это мое место!
Пригода у робочий день. (Белый стих)
Тепла ковдра, закинута за край ліжка.
Ти сидиш на ньому, ти вдивляєшся у темінь.
Шукаєш цифри годинника.
Знаходиш їх. Вони показують тобі пів на шосту ранку.
Твій розум починає працювати.
Він кричить тобі, що треба підводитись.
Йти. На роботу.
І ти підводишся., вмиваєшся, вдягаєшся.
Йдеш до двору. Тільки ти з’являєшся,
холодний вітер забирає залишок тепла.
Але ти йдеш уперед.
До місця роботи залишився кілометр.
На при кінці сьомої години
ти вже підходиш од автобусної зупинки.
П’ять хвилин на очікування.
Але минає шоста, і ти починаєш турбуватись.
Вже тринадцята хвилина, каже твоєму розуму, що треба йти далі.
Ти йдеш далі. Мінуєш дві зупинки.
Бачиш той автобус, який завжди тебе возив.
Він зламаний. ДТП. Його шини спущені, скло тріснуте.
Тобі навіть боязно подумати,
Що стобою сталося, якщо б ти вийшов раніше.
Приїжджаєш на роботу на іншому транспорті.
Підходиш до командного пункту.
Твої почервонілі пальці пливуть до наружної кишені.
Зупиняєшся. Серце починає битися швидше звичайного...
Ти забув посвідчення особистості, або загубив його.
Тоді вже завтра треба зробити все вчасно.
Ти запізнився тому що забув посвідчення? Авжеж ні!
У всьому звинуватиш транспортне бюро, та далеке розташування роботи.
Стоїш перед командним пунктом та вулицею.
Тобі треба “перейти Рубікон”, і перейти вперед чи назад. І ти йдеш додому.
Точніше до зупинки. П’ять хвилин, десять, п‘ятнадцать.
Вже чути твої кроки по ґрунту. Ти перебігаєш дорогу, та падаєш перед автомобілем.
Тепла ковдра лежить на тобі, ти лежиш у новому, але тимчасовому ліжку.
Ти дивишся на стрілки годинника. Пів на п’яту ранку. І ти всміхаєшся, тому що розумієш.
Ти б ніколи не запізнювався, якби завжди попадав під машини.
Тому що ти працюєш у лікарні, у якій лежиш зараз.
Фаталист.
Стоишь на крутом склоне, ждешь,
А дальше - шаг, и вниз ты упадешь.
Как сбитый ястреб, камнем с высоты,
Разбив в осколки жизнь всю и мечты.
Пронзит воздух твой невинный слух,
Покинет тело ненавистный дух.
В глазах твоих плывет пустая мгла,
А в вене - ядовитая игла!
И будешь ты среди камней лежать,
Родные над тобой будут рыдать.
Застынет в их сердцах горячих кровь,
А может…средь людей твоя любовь?
О нет! Она тебя забыла навсегда,
И проведет с другим свои года.
Ей наплевать, что ты умираешь,
Её одну навеки оставляешь…
А ты останешься лежать грудой костей,
Забытый вечностью, ненужный для людей.
«Икаром» твой народ тебе назвал,
Жаль только крылья ты не надевал.
Бесы.
Иисус спросил его: - Как тебе имя?
И человек ответил: - Легион!…
От Луки 8:30
Новый завет.
Во мне засели адские творенья,
Они меня к невежеству толкают.
Я чувствую вокруг всех напряженье,
меня из дома люди выгоняют
На моих руках следы оков великих,
В которые меня заковывал народ
Я рвал все цепи, после пыток диких,
И безустанно двигался вперед.
Но вот Иисус мне по пути явился,
Сказал он мне:
- Как имя?
- Легион!
И сразу же мой дух освободился,
И вышли из души все бесы вон
Плен.
Не станет сердце душу греть,
Когда познает тело рабовладельческую плеть!
(0)
