І відчуваю серцем їх голос уночі.
Про що вони говорять? Байдужі не збагнуть,
а лиш, похнюпив носи, у небуття підуть.
Закрито двері міцно в божественний Едем,
і потаємні двері ніколи не знайдем.
За пошуком проводимо життя найшвидший плин,
і непомітна юність проб’є прощальній дзвін.
Меланхолічний настрій заводить в глухий кут,
й людину божевільною всі роботи назвуть.
Програма мозку їхнього не здатна відчувать,
про що так намагається жива душа співать.
У вигнання піде той, хто різниться від всіх,
хто прагне до свободи, чий голос ще не стих.
Та він же не злочинець, а геній, ідеал!
Його думки злітають ще вище темних хмар.