Мине війна, забудуться образи, стихне біль душевних ран і в те небо синє-синє полине дзвінкий дитячий сміх.
Боже, нехай моя співуча, красива ненька, ще й щасливою стане, щоб весь світ нею пишався, щоб діти в ній щасливо жили, бо лише в щасливої мами, щасливі діти.
Ще міцніше заплющую очі, стискаю сильніше свої кулачки і прошу думками у Бога здійснити мрії мої. Нехай жодна дитина горя не зна. Прошу, Боже, поверни живим, з війни, татка моєї подруги, зроби так, щоб жоден тато не ходив на війну, щоб вдома був, обіймав, щоб більше не плакала мама. І хлопчика, з сусідньої вулиці, до рідного дому верни, від танків тікали з сім'єю вони. І песик, і котик із ними, а очі у нього сумні, бо вдома лишилися іграшки, друзі, звичне життя, велосипед, що й досі, мабуть, стоїть у дворі. А, ще тебе прошу, хай Миколка не сумує, що мами вже рік нема. Ні, вона не померла, жива. Просто вони з татом у Польщі працюють. Нехай наші мами лише на пляж за кордон мандрують. Мрію, щоб Україна була багатою, міцною державою, щоб наші батьки мали змогу, не з останніх сил, нагодувати нас, одягнути, дати освіту, щоб у них лишався час просто з нами погратись, пройтись стежиною, поговорити про все і ні про що, нехай не будуть в них голови боліти, як вижити в цей час.
Це мої мрії. Це те, чого всим дитячим серцем бажаю своїй Україні. Це так мало, але так для нас значимо.
Травень...Іду стежиною. Пахне ліс. Я розкриваю очі, а навкруги краса...так я мрію, так і буде, бо інакше не бува...
(0)
