на дисплеї засвітився не відомий мені номер.
Почувши рідний голос,зрозумів,що це була вона,
і раптом затремтіли руки,ніби снігу кинули за комір.
Привіт,як справи?Що робив? - така звичайна тема для розмови,
я не розумів її мотивів,та відповідав їй як колись.
А на душі так стало тепло і чудово,
немов забув,що ми давно вже розійшлись.
І бесіда тривала ця хвилин пятнадцять,
я розповів як з друзями у лісі відпочивав,як в гості мама завітала.
І знаєш...Минулої неділі мені виконалось двадцять,
чому ж ти мене так й не привітала?
Вона сміялась в телефонну трубку,незабаром тихо стало,
під час цієї паузи я прокручував в голові фрагменти з минулого.
Нам дійсно було добре разом,та тобі чогось не вистачало,
а зараз дивний цей дзвінок,та ще й такого ранку хмурого.
Я почув як вона тихо заплакала,від цього стало боляче на душі,
- І на що я сподівалась?Вибач за цей дзвінок.Прощавай.
Виклик зірвано.Я не встиг їй відповісти,нічого не було крім тиші,
швидко встав з дивану,одягнувся і номер набирати цей давай.
Перший,другий,десятий раз.Абонент не відповідає,
я вийшов на балкон,закурив сигарету,дихати стало легше.
Цими дзвінками вона робить боляче мені й собі,вона ж це знає,
та більш за все мене хвилює думка,що це було не в перше...
(0)
