Заходить сонце... А я сиджу і дивлюся на нього крізь віконце... Мої думки літають десь далеко. Я хочу зникнути, край світу, та хоч навіть в пекло! В моєму серці немає радості й спокою, Одне лиш сонце поруч зі мною. Я ніби ділюся з ним своєю бідою, Запитую:"чому це трапилось зі мною?..." Я дивлюся, як воно безнадійно тоне, Десь там, далеко, де землі кордони. Я ніби хочу разом з ним сховатись, Щоб більше людям на очі не попадатись... Дивлюся на його лагідні промінці. Вони танцюють, навіть на малесенькій травинці, Такі красиві, безтурботні, Як я колись. Та зараз я самотній... Самотній, ніжний й безпорадний, Я став сухий, твердий й нещадний! Чому так захід мене сильно манить? Чому так серце рве моє, думки дурманить? Я хочу біля сонця поселитись, Щоб кожної миті заходом насолодитись, Дивитись на його чарівні барви - Такі прості й складні, як в альбомі фарби. Чому так захід мене кличе? Та моє серце рве, і не полише... Напевне через те, що я на нього схожий - Також на заході, також самотній... ...Ось сонце вже тихесенько сховалось, Останнім променем сумній землі засміялось, Настала тиша... На серці сумно... Не зміг я використати дорогоцінний час розумно - Я теж "зайшов", я теж "сховався", Пізнати долю спокою зібрався... Та сонця захід існує лише для того, Щоб була змога створення світла нового! Настане ранок, і сонце зійде, І в серце радості краплина прийде...!
(2)
