Отже, я стою і він стоїть, щось сказав, а я не чув. І ось до мене, нарешті, доходить: він просто хоче грошей, йому байдуже, що він мене розбудив, підняв з ліжка і змушує мерзнути від протягу, який дратує мене тепер більше, ніж будь-що на світі. Я хочу зануритись у свій теплий ліжник. Наробив собі клопоту. Бодай його злидні побили того клятого сусіда, чорти його принесли.
- Ви мене добре бачите! – несміло видавив з себе непроханий гість.
- Та непогано. Я тут просто…
- Мені здається, що мене вже не має на цьому світі.
- Що?
- Як вам пояснити? Мене ніхто не помічає на вулицях. Я тиняюся і вдень, і вночі. Що не запитую у перехожих, вони проходять і навіть не дивляться в мій бік, наче мене не має. Я спочатку думав, що це через мій неохайний вигляд. Ну, оце, коли сина не стало почав випивати. Іноді на вулиці ночував. Бувало. Але це зовсім інше. Мене навіть не бачать мої собутильники. Мене наче на має на білому світі! Я згадав той день, це було десять років, як хлопчика не стало, я зустрів вас в під’ізді, і ви єдиний, хто привітався до мене, єдиний, хто помітив мене. І тому, я прийшов саме до вас. Мені не має більше, до кого звернутися. Будь ласка допоможіть!
Оце так. Маячня якась. Хто тебе приніс? Чорт? Думаю я про себе, а сам розглядаю прибульця і пригадую, коли ж це я його востаннє бачив. Так, треба ж діяти, переді мною стоїть перш за все людина, і у нього напевно теж в голові якісь процеси відбуваються.
-Що ти хочеш від мене? – процідив я крізь зуби і сам здивувався своїй відповіді. Насправді в житті мені жаль бідолашних, навіть таких п’явок, як цей мій сусід. Я завжди хочу захистити слабкіших, наче моя допомога стане їм колись у пригоді. Але не цього разу. Я- злий і роздратований.
Вийшов я на кухню, побряжчав посудом, виглянув у вікно, темно там зовсім зробилось. Про сусіда цілком забув. Вимикнув світло. Поплівся до своєї спочивальні, яка, здалося мені, після візиту непрхоханого гостя перетворилася на склеп. Я простягся на всю довжину затишного ліжка і миттю занурився у світ підсвідомого життя. Скільки часу ми провидимо тут? Ви спитаєте: » Де?»В незабутті. Це теоретичний світ, який ми собі уявили і, який, напевно, має чітко впорядковані певній системі елементи. А як до того, що цим елементам вже мільони років!? І ними хтось керує? А хто керує планетами? Ось, наснилось тобі, що ти летиш з восьмого поверху, голий, холодно, здавалося б треба лише прокинутись, натягнути на себе укривало, це у кращому випадку, у гіршому - піднятися з підлоги, загорнутися у теплу ковдру і знову заглиблитися в думки, споглядання, спомини, і сни. Але ж ні, піт л'ється з вас, ви нажахані, душно. І реальність вам здається більш приємною, м'якенькою і прохолодною. Це встановлюється рівновага між підсвідомим і свідомим. Тому, якщо у вас депресивний стан , моя вам порада, ідіть спати.
І проведіть там якомога більше часу. Як це зробив я в той вечір. Вночі раптом я відчув спазматичні болі у шлунку, він ревів від нестачі живної матерії. Я розплющив очі, кімната, наче стала ще темнішою і зменшилась у площі. Я був в Англії, Франції, Венеції, а зараз опинився в цій чорній прірві мерзлякуватих почуттів. А за вікном ніч, там осінь. І точно знаю, що ця осінь буде дуже довгою.
Пошарудів капцями по квартирі, одягся і пішов геть з дому кудись, куди навіть сам ще не знав. І ось я вже надворі. Іду тихенько, похнюпивши голову, наче думки тягну за собою, аж раптом не помітив, як щедро світить місяць - найальтернативніше джерело енергії. Але, насправді, мене зацікавило зовсім не те, що я нарешті роpзпізнав у срібному світлі на своїх ногах дорогі моєму серцю домашні капці, а те що неподалік від себе я побачів знайому фігуру. Я зупинився. Почув мелодію. Ба, та він ще співає. Сашко з дитинства відрізнявся від своїх однолітків. Вигадував образи, вимислював друзів, оточував себе простим людом і таким чином розважав їх своїми дивовижними, нікому незрозумілими,вибриками. Да хіба можна підтримувати інтерес в людей, при цьому нічого нового не створювати? Ні. Тому і залишився Сашко сам на сам зі своїми створеними в уяві героями, правилами тут посеред двору, під світлом, яке просто викручує думки вивертом.
-Привіт, Сашко! – легковажно гаркнув я, а хлопець підлетів до мене ракетою, протягнув руку, щось пробубонів і посміхається собі, такий радісний. – А тобі колись бувало сумно?
-Ні! – відрізав дивакуватий юнак і витріщився на мене, наче хотів сказати: «Ти що, ідіот?!». Але так і не сказав, пішов собі, а я залишився сам зі своїм локомотивом невтішних дум. Кажуть, що божевільні – це люди, яких Бог занапастив, бо вони йому не потрібні. Богу не потрібні безмежно щасливі люди? Маячня.
Потинявся я по вулицях, аж доки не помітив, що десь далеко на небосхилі зачервоніла заграва. Як я люблю вересень, можна так просто розгулювати по вулицях в капцях, слухати спів солов’їв, а іноді навіть можна почути цілковиту тишу. А ви колись чули тишу, яка спокійно та любо огортає ваше тіло, розслабляє ваші м’язи і ненароком змушує забути про вібрації і гомін, скорочує амплітуду коливань вашого фізичного стану і примножує пакунок ваших позитивних почуттів? Ні? Тоді мершій до селища! В місті людина ніколи не доторкнеться до неосяжної радості, що дарує нам святий спокій, який доступний лише вільній людині.
І так минула ще одна ніч моєї відпустки.
(0)
