Як хотілося поспати, та вже з ліжка гонять.
Уставайте та ідіте, ворогів прогнати.
Буде наша Україна марно пропадати?Ми всі встали, та зібрали військо сильне-сильне,
Та й пішли же до татарів, ніде нам подіться.
Треба його ще пождати, сядем при дорозі.
Як прийдуть сюди татари, стрінем на порозі.Покурили, відпочили в дорогу і гайда.
Згадався чомусь нам славетний наш Байда.
Підійшли ми аж до Криму, зброя наготові.
Ждуть нас люди українські, вже й тікать готові.На орду вже як напали, не знали як бути.
Татари та зазнали – золотою шаблею як їх проганяли.
Визволили народ рідний, угамували втому.
Батько, мати, син, дружина всі прийшли додому.Чи хто їде, чи хто йде марно дурно ждати.
І пішли в народ тоді, себе ми прославляти.
Що народ безсмертний, сильний має пропадати?
Звісно волі не мішало йому б ще додати.Кріпаками потім стали визволені люди.
Куди не кинеш оком всі працюють всюди.
Тяжким горем та сльозами земля наша вкрита.
Та не тільки сльози й кровію политаЯк казали тоді люди: нема тут закону.Робити заставляють всюди, нема тут покону.По землі рідній довго ще, вороги ступали.Поляки в Україні довго ще блукали.
І москалі навіть, по землі ходили.Потім довго ще, з нами вони жили.
Та є, один, народ! що любить цю країну!
І зве він її гордо, Рідну Україну!