Уїдливий погляд зелених очей
Та довга квітаста спідниця.
Позаду мільйон помилкових ночей,
Попереду – спокій лиш сниться.
Як кішка, гуляє вона по землі.
По світу, що тоне в брехні, йде обачно.
Якщо і зрадлива – не зрадить собі.
Та всіх, що кохала, всіх згадує вдячно.
Біжить від коханих із прагненням волі.
Серця, що украла, з собою бере.
Собі не бажає вже другої долі,
Бо знає: із іншою рай не знайде.
Вона все шукає свій рай особливий,
Та не розуміє, що він в неї є.
Бо все в цьому світі на диво мінливе,
З мандрівкою вічність вона пізнає.
Вона присвятила життя, щоб не бути
Такою, як інші, такою, як всі.
Ні краплі покірності в ній не відчути
І вірності в неї ви теж не просіть.
Почуття гумору доля все ж має.
Воно і жорстоке, водночас і миле:
У неї в кишені копійки немає,
А пісню співає вона, що щаслива.
Не відомо нікому звідки прийшла,
Не знає ніхто коли піде й куди.
Чи те, що шукає, вона вже знайшла,
Чи може шукати судилось завжди.
Всі її спогади – слід в океані –
Вже від минулого звикла тікати.
Майбутнього теж не боїться, та знає,
Що може собою воно здивувати.
Тяжких перешкод вона не помічає
І в світі обмежень для неї нема.
Єдиною ціллю свободу вважає –
Без неї циганка жила би дарма.
(2)
