ти розгорнула ніжністю руки
і написала журно:прощавай.
пішла...перед очима мчать роки,
коли пред вівтарем в вінку вінчальнім
давала вічну клятву.а тепер?
у серці ти знайшла своїм печальнім
пристанок смутку.віпустила біль...
ось сходи...знову:прощавай,
-шепнеш ти стиха у холодну мглу.
він попроха тебе,ти не вертай-
де він-немає раю."прощавай"-
шепочуть сірі стіни їй услід.
немає сліз,але душа болить,
і сипле сніг,і засипає сніг,
і пам*ять вже ніколи не простить
і "прощавай" з холодних вуст летить...
(0)
