рве немов на шматки,випиває до дна
колискова журби мене спати вкладає
увісні що не шлях,то суцільна стіна
і я б"юся об неї,як метелик об світло
розбиваючи руки в кров байдужих страждань
я така безнадійна,мені все остогидло
і я б"юся об стіну без всіляких вагань
я стіна не рушійна,як сумління дитини
і суцільна як правда,і як правда тверда
і я б"юся об неї а безжальні цеглини
на могилу надії підіймають хреста
я не можу пробити двері в світ за стіною
навіть вічко не можу щоб дивитись туди
та хіба це найгірше,що бувало зі мною?
ні ,любове моя,найважкіше це ти...